корейський спікер одягнув вишиванку

DSC_4227
сьогодні під час зустрічі зі спікером Національної Асамблеї Республіки Корея паном Кан Чан-Хі (Kang Chan-hee) мала нагоду порівняти людей вищих політичних посад України та Кореї.
що й казати. зайшовши до зали, пан спікер особисто привітався з КОЖНИМ присутнім у залі (а це, на хвилинку, більше 50 чоловік), а відразу після вручення символічного подарунку, вишиванки, одягнув її на себе і не знімав до кінця урочистого обіду. аби уявити пана Рибака у ханбоці (корейському національному одязі), мені доведеться здійснити акт насилля над своєю уявою.
щирість, простота, жодного пафосу.
не знаю, можливо, я поки погано обізнана з етикетом корейських політиків, але я була б не проти такого поводження серед українських можновладців...

Літо. Поезія. Музика.

Мистецький клуб "Обличчя"

запрошує на вечір поезії та музики

Літо. Поезія. Музика.

20 червня о 19.00 в креативному просторі “Часопис” Фонд Арсенія Яценюка в рамках Мистецького клубу «Обличчя» ініціює вечір поезії та музики.
У програмі: презентація книги Оксани Боровець „Маршрутка 417 або Дерево будд” за участю відомого бандуриста Джусь Ярослава та музиканта гуртів „Dudar Band” та “Веселі вуйки” Максима Бережнюка.
Вхід вільний.

Обов'язкова реєстрація »

(no subject)

Ти цілував мене зі сну,
Захоплену і розпашілу.
І я літала, і летіла
У ніч, у зливу навісну.

А поміж тим тенета рук
Ловили клятви і молитви.
І обважнілі рими й ритми
Спливали оловом у звук.

Вологі ягоди зіниць,
М’які долоні свіжих квітів.
Ти підіймав мене над світом,
Володарю моїх столиць.

Як ти палив мої міста!
…і той полон, п’янкий, судомний.
Як червоніли безсоромно
Півоній вистиглі вуста…

Не дозволяй собі жалю.
Болять на дощ сердечні рани.
Вдихни і видихни востаннє.
Вдихни і видихни:
Люблю.


red-peony-in-a-cup

Не надо верить.


XcnbqLnfihI                                
          по личным убеждениям автора,

          рождаться в четверг считается хорошей приметой


Людям, в судьбу не верящим, – выигрывать в лотерею,
Рождаться в четверг, наверно, любить трамваи…
Людям, которые верят, – стареть быстрее:
Весьма утомительно вечно ходить по краю.

Этим и тем везет почти одинаково. Впрочем,
Эти не помнят улиц, но мрут от быта,
Те – регулярно меняют пароль от почты,
Не панацея, но все же, скажу, защита.

Веришь, не веришь – страшное будет, будет:
Вьюга, простуда, гибель ручного зверя.
Могут в судьбу не верить другие люди.
Можешь и ты не верить. Не надо верить.


еще стихов, пожалуйста

(no subject)

194851121348733541_Rm5BSaVc_c












Не говори, что эта жизнь
Уже не та. И ты – другая.
Покрепче в узел завяжись
Маршрутом третьего трамвая.

Тебя подкинут до угла.
А повезет – и до конечной.
Пока душа, раздета догола,
Идет по встречной…

серце моє

до фестивалю "Каштановий дім" вийшов фільм "Позвонки" Марини Гришай на вірші сучасних київських поетів, у тому числі, і на мої.

під час зйомок випала можливість записати на відео кілька віршів. ось, власне, один із них. велика подяка Джусь Ярославу за прекрасну музику.

(no subject)

DSC_4774-1
            всем близоруким братьям и сестрам посвящается

Миры близоруких не хуже других, но шире.
Допустим, живет человек в небольшой квартире.
Любому другому несносны такие рамки,
А нашему брату хрущевка – не меньше замка.

Миры близоруких подобных миров не хуже,
Подобные просто резче и как-то уже.
И всякая правда колет и даже режет.
А с нами такое бывает намного реже.

Однако другие вещи болят не меньше –
Среди близоруких так много ранимых женщин.
Пускай зеркала не врут, но сомнений сети…
Поэтому наши на вечной сидят диете.

Часто случается: малые огорченья
Приобретают сказочное значенье. 
То, что другие примут за мелкий случай.
Мы понимаем ближе и близоручей.

Но это неважно… По сути, миры незрячих
Устроены так же, хотя и чуть-чуть иначе.
И все же запомните опыт ошибок горьких:
Не выбирайте в любимые дальнозорких. 

© Оксана Боровец

про дощ

У житті киян дуже мало розваг: мітинги, пробки, ностальгія за піснями Чорновецького та ЄВРО. Нудьга та й годі. Єдиною краплею надії залишається дощ.

О, цей чарівний дар природи, що вносить у наше життя несподіване пожвавлення! Хто не був у Києві під час зливи, той не знав радощів життя.

Ось візьмемо, до прикладу, Лук’янівку. На перший погляд, звичайне місце, завжди переповнене машинами та пішоходами, що змагаються за право першими перетнути трамвайні колії на перехресті Дегтярівської і Білоруської. Але! Із першими живильними краплями вологи Лук’янівська площа перетворюється на епізод із третіх «Піратів Карибського моря», де два кораблі у морському вирі змагаються за право на життя.

Можливо, міські забудовники чи як їх там будували цю розв’язку по власному фен-шую, за яким уся погана енергія разом із потоками води має стікати до Подолу, не знаю. Але дістатися додому під час зливи на Лук’янівській неможливо. Скажу більше – дістатися будь-куди за межі сходів до ТЦ «Квадрат» неможливо.

Тут вам і водні мотоцикли, і плавучі маршрутки, і поодинокі сміливці та сміливиці, які кидаються у вир стихії на радість власникам мобільних телефонів із функцією відеозйомки.

Звісно, можна було б перебудувати всю цю площу, обладнавши її такими-сякими водостоками, але ж блін! Не так часто у Києві йде дощ, і як можна позбавляти киян такої народної забави…

Із превеликим нетерпінням я очікую початку ЄВРО, аби поділитися цією радістю з гостями столиці. Як то кажуть, велкам ту куїв.





из нового


Я как-то встретила мужчину:
Он за какие-то грехи
Писал тоскливые картины 
И очень грустные стихи.

Он заходил ко мне по средам,
Садился молча у окна.
И приносил всегда к обеду
Бутылку белого вина.

Смотрел печальными глазами
На мой разобранный уют
И говорил: «Наверно, с Вами
Поэты долго не живут».

Одет всегда не по погоде,
Он уходил до десяти.
Но я была счастливой вроде
И беззаботною почти.

Но как-то, опоздав к обеду,
Я задержалась у окна
И поняла, что пить по средам
Отныне буду я одна.

...Как знать, кому дано до срока
Сложить у будней на краю
Свои рифмованные строки
На жизнь бессвязную мою. 


Иллюстрация: Yoko Tanji

пліз, пліз, хелп мі.

значить, є у мене один проект, про який багато хто вже чув, а дехто навіть бачив на власні очі - квартирники "ЗвиЧАЙні вірші" (vk.com/zvychayni_virshi).
так от. я вирішила вилізти із равлика і показати проект людям. не дуже вірю, що дадуть грошей, але впевнена, що за Вашої допомоги, друзі, хтось неодмінно помітить мої зусилля і підтримає проект.
голосувати тут: www.ideax-nescafe.com.ua/ideas/yellow/kvartirniki-zvichayni-virshi
допоможете? а я Вам за це квартирник влаштую;)

щоб не бути голослівною, покажу, що я вже зробила на сьогодні.