?

Log in

No account? Create an account

October 2013

S M T W T F S
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Syndicate

RSS Atom
Powered by LiveJournal.com

Previous 30

Oct. 8th, 2013

корейський спікер одягнув вишиванку

DSC_4227
сьогодні під час зустрічі зі спікером Національної Асамблеї Республіки Корея паном Кан Чан-Хі (Kang Chan-hee) мала нагоду порівняти людей вищих політичних посад України та Кореї.
що й казати. зайшовши до зали, пан спікер особисто привітався з КОЖНИМ присутнім у залі (а це, на хвилинку, більше 50 чоловік), а відразу після вручення символічного подарунку, вишиванки, одягнув її на себе і не знімав до кінця урочистого обіду. аби уявити пана Рибака у ханбоці (корейському національному одязі), мені доведеться здійснити акт насилля над своєю уявою.
щирість, простота, жодного пафосу.
не знаю, можливо, я поки погано обізнана з етикетом корейських політиків, але я була б не проти такого поводження серед українських можновладців...

Jun. 14th, 2013

Літо. Поезія. Музика.

Мистецький клуб "Обличчя"

запрошує на вечір поезії та музики

Літо. Поезія. Музика.

20 червня о 19.00 в креативному просторі “Часопис” Фонд Арсенія Яценюка в рамках Мистецького клубу «Обличчя» ініціює вечір поезії та музики.
У програмі: презентація книги Оксани Боровець „Маршрутка 417 або Дерево будд” за участю відомого бандуриста Джусь Ярослава та музиканта гуртів „Dudar Band” та “Веселі вуйки” Максима Бережнюка.
Вхід вільний.

Обов'язкова реєстрація »

Jun. 13th, 2013

(no subject)

Ти цілував мене зі сну,
Захоплену і розпашілу.
І я літала, і летіла
У ніч, у зливу навісну.

А поміж тим тенета рук
Ловили клятви і молитви.
І обважнілі рими й ритми
Спливали оловом у звук.

Вологі ягоди зіниць,
М’які долоні свіжих квітів.
Ти підіймав мене над світом,
Володарю моїх столиць.

Як ти палив мої міста!
…і той полон, п’янкий, судомний.
Як червоніли безсоромно
Півоній вистиглі вуста…

Не дозволяй собі жалю.
Болять на дощ сердечні рани.
Вдихни і видихни востаннє.
Вдихни і видихни:
Люблю.


red-peony-in-a-cup

Dec. 5th, 2012

Не надо верить.


XcnbqLnfihI                                
          по личным убеждениям автора,

          рождаться в четверг считается хорошей приметой


Людям, в судьбу не верящим, – выигрывать в лотерею,
Рождаться в четверг, наверно, любить трамваи…
Людям, которые верят, – стареть быстрее:
Весьма утомительно вечно ходить по краю.

Этим и тем везет почти одинаково. Впрочем,
Эти не помнят улиц, но мрут от быта,
Те – регулярно меняют пароль от почты,
Не панацея, но все же, скажу, защита.

Веришь, не веришь – страшное будет, будет:
Вьюга, простуда, гибель ручного зверя.
Могут в судьбу не верить другие люди.
Можешь и ты не верить. Не надо верить.


еще стихов, пожалуйста

Nov. 6th, 2012

(no subject)

194851121348733541_Rm5BSaVc_c












Не говори, что эта жизнь
Уже не та. И ты – другая.
Покрепче в узел завяжись
Маршрутом третьего трамвая.

Тебя подкинут до угла.
А повезет – и до конечной.
Пока душа, раздета догола,
Идет по встречной…

Sep. 26th, 2012

серце моє

до фестивалю "Каштановий дім" вийшов фільм "Позвонки" Марини Гришай на вірші сучасних київських поетів, у тому числі, і на мої.

під час зйомок випала можливість записати на відео кілька віршів. ось, власне, один із них. велика подяка Джусь Ярославу за прекрасну музику.

Jul. 26th, 2012

(no subject)

DSC_4774-1
            всем близоруким братьям и сестрам посвящается

Миры близоруких не хуже других, но шире.
Допустим, живет человек в небольшой квартире.
Любому другому несносны такие рамки,
А нашему брату хрущевка – не меньше замка.

Миры близоруких подобных миров не хуже,
Подобные просто резче и как-то уже.
И всякая правда колет и даже режет.
А с нами такое бывает намного реже.

Однако другие вещи болят не меньше –
Среди близоруких так много ранимых женщин.
Пускай зеркала не врут, но сомнений сети…
Поэтому наши на вечной сидят диете.

Часто случается: малые огорченья
Приобретают сказочное значенье. 
То, что другие примут за мелкий случай.
Мы понимаем ближе и близоручей.

Но это неважно… По сути, миры незрячих
Устроены так же, хотя и чуть-чуть иначе.
И все же запомните опыт ошибок горьких:
Не выбирайте в любимые дальнозорких. 

© Оксана Боровец

Jun. 7th, 2012

про дощ

У житті киян дуже мало розваг: мітинги, пробки, ностальгія за піснями Чорновецького та ЄВРО. Нудьга та й годі. Єдиною краплею надії залишається дощ.

О, цей чарівний дар природи, що вносить у наше життя несподіване пожвавлення! Хто не був у Києві під час зливи, той не знав радощів життя.

Ось візьмемо, до прикладу, Лук’янівку. На перший погляд, звичайне місце, завжди переповнене машинами та пішоходами, що змагаються за право першими перетнути трамвайні колії на перехресті Дегтярівської і Білоруської. Але! Із першими живильними краплями вологи Лук’янівська площа перетворюється на епізод із третіх «Піратів Карибського моря», де два кораблі у морському вирі змагаються за право на життя.

Можливо, міські забудовники чи як їх там будували цю розв’язку по власному фен-шую, за яким уся погана енергія разом із потоками води має стікати до Подолу, не знаю. Але дістатися додому під час зливи на Лук’янівській неможливо. Скажу більше – дістатися будь-куди за межі сходів до ТЦ «Квадрат» неможливо.

Тут вам і водні мотоцикли, і плавучі маршрутки, і поодинокі сміливці та сміливиці, які кидаються у вир стихії на радість власникам мобільних телефонів із функцією відеозйомки.

Звісно, можна було б перебудувати всю цю площу, обладнавши її такими-сякими водостоками, але ж блін! Не так часто у Києві йде дощ, і як можна позбавляти киян такої народної забави…

Із превеликим нетерпінням я очікую початку ЄВРО, аби поділитися цією радістю з гостями столиці. Як то кажуть, велкам ту куїв.





May. 28th, 2012

из нового


Я как-то встретила мужчину:
Он за какие-то грехи
Писал тоскливые картины 
И очень грустные стихи.

Он заходил ко мне по средам,
Садился молча у окна.
И приносил всегда к обеду
Бутылку белого вина.

Смотрел печальными глазами
На мой разобранный уют
И говорил: «Наверно, с Вами
Поэты долго не живут».

Одет всегда не по погоде,
Он уходил до десяти.
Но я была счастливой вроде
И беззаботною почти.

Но как-то, опоздав к обеду,
Я задержалась у окна
И поняла, что пить по средам
Отныне буду я одна.

...Как знать, кому дано до срока
Сложить у будней на краю
Свои рифмованные строки
На жизнь бессвязную мою. 


Иллюстрация: Yoko Tanji

Apr. 10th, 2012

пліз, пліз, хелп мі.

значить, є у мене один проект, про який багато хто вже чув, а дехто навіть бачив на власні очі - квартирники "ЗвиЧАЙні вірші" (vk.com/zvychayni_virshi).
так от. я вирішила вилізти із равлика і показати проект людям. не дуже вірю, що дадуть грошей, але впевнена, що за Вашої допомоги, друзі, хтось неодмінно помітить мої зусилля і підтримає проект.
голосувати тут: www.ideax-nescafe.com.ua/ideas/yellow/kvartirniki-zvichayni-virshi
допоможете? а я Вам за це квартирник влаштую;)

щоб не бути голослівною, покажу, що я вже зробила на сьогодні.







Apr. 3rd, 2012

Квартирник Марии Луценко и Оксаны Боровец "ОБЕт". При участии Богдана Стеценко (Bossa Nova)

Мария Луценко живет в Киеве: пишет стихи, занимается фотографией, поет.
Оксана Боровец при тех же исходных данных петь не умеет, однако это не помешает Вам, дорогие друзья, а наоборот поможет насладиться чудесным пятничным вечером 6 апреля.
Что будет: чай, бразильская музыка в исполнении Богдана Стеценко (“A Banda Brasil”) и стихи - волнующие, экспрессивные строки Марии Луценко и медитативные, спокойные мотивы Оксаны Боровец.
Куда идти: галерея "Печерская", ст. м. «Арсенальная», ул. Лаврская, 9, корпус 19.
Начало в 19:00

Mar. 15th, 2012

Оксана Боровець & Олена Шелкова @ BP

25 марта мы с Леной Шелковой будем зажигать в Белой Церкви:)
Арт-Клуб «Берклей Перкінс»
начало в 17:00 

http://freezone.in.ua/borovetschelkovabp/

Feb. 16th, 2012

Нова радість стала, яка не бувала))

Любі мої друзі, виявляється, із 15 лютого я вже - член Національної спілки письменників України!!!!
Тому із цієї миті я буду писати лише врівноважені та виважені нотатки, без ненормативної лексики, шовіністських, антисемітських та нацистських випадів тощо...
Одним словом, все як раніше)))

Feb. 9th, 2012

Маршрутка №417. Про екстрим.

Не збиралася я тривожити сьогодні Ваш спокій, любі мої друзі, але не можу більше мовчати, бо сталося страшне. На 417 маршруті завівся кондуктор!
Розумію, на перший погляд, нема тут нічого надзвичайного, але повірте мені, пасажиру із страшносказатиякимвеликим стажем.
Починалося все дуже спокійно – як завжди я вийшла з дому із 10-хвилинним запізненням, ще хвилин п'ятнадцять чекала на маршрутку, вона прийшла як завжди наповнена по вінця, за звичкою нас туди напхалося ще людей десять, двері тоненько пискнули, когось придавило, хтось зойкнув, дехто впав – одним словом, рушили.
І тут сталося несподіване – над моєю головою щось закричало! І хай би то були звичні стогони наповненого салону – ні! То було оголошення війни, не менше.
– Підіймайтеся вище! Вище! Пгоходьте далі до салону! Заходьте через задні двегі!!!
Ні, не так.
– ПІДІЙМАЙТЕСЯ ВИЩЕ! ВИЩЕ! ПГОХОДЬТЕ ДАЛІ ДО САЛОНУ! ЗАХОДЬТЕ ЧЕГЕЗ ЗАДНІ ДВЕГІ!!!
На жаль, можливості текстового редактору обмежені, і я не можу передати всю експресію цього явища.
Спочатку я подумала, що це трамвайний кондуктор переплутала двері і за звичкою почала «обілечувати» пасажирів маршрутки. Усім знайомий цей типаж небезпечних жінок у зелених жилетах. Шкода, що я пишу про маршрутку і не можу дозволити собі невеликий ліричний відступ сторінок на десять, аби розказати Вам про цей цікавий київський підвид класу транспортних.
Отже, про кондуктора. Завваживши рівень децибел, я очікувала побачити жіночку за п’ятдесят із бабетою на голові (не питайте мене, звідки я знаю це слово), у вовняному жилеті і з гаманцем на поясі. Ні! Це була молода дівчина. Я – наскільки мені це дозволили притиснені до мене інші пасажири – оглянула джерело крику. Не знаю, чесно, не знаю, звідки в неї виходив такий гучний голос.
Але це ще не все. Після того, як ви – перелякані – давали їй двап’ятдесят і заспокійливо зітхали у надії зберегти слух до своєї зупинки, вона зненацька кричала «Тгимайте талон! Тгимайте талон!» І Ви, тремтячими пальцями, намагалися взяти того папірця, аби тільки заспокоїти нещасну.
Найсмішніший момент настав, коли кондуктор почала кричати: «Ще тгоє не пегедало за пгоїзд! Ще тгоє не пегедало за пгоїзд!» – і десь із глибини салону почулися несміливі пропозиції передати гроші.
– Ні! Стійте там! Я загаз до вас пгийду!
Якби Ви, мої любі дгузі, їхали у тій маршрутці, то зрозуміли б регіт пасажирів, що вибухнув після цих слів. У салоні не те що пройти – пролізти під стелею було складно. Але небезпека втратити 7,5 гривень зробила своє. Кондуктор кілька разів спробувала взяти натовп штурмом і закричала:
– Я не можу до вас пгийти!
А ще ж зупинки. Це було феєрично. На кожній зупинці вона кричала одночасно: «Остановка метго бегестейська» і «Слєдуща пагк нивки, остогожно пегедні і задні двегі!». І так чотирнадцять разів аж до моєї «Слєдующа Генегала Вітгука, є на виход?»
Я не знаю, може, вона дружина водія або внучка того дядька, що тримає парк маршруток, і їй не знайшлося місце для практики. Можливо, вона врятувала життя міністру транспорту. Двічі.
Але і це не важливо, бо я посміхалася як дурна, аж поки не дійшла до роботи.
І це пгекгасно.

Feb. 6th, 2012

* * *



И тут – часы. Стоят и не идут.
Твоей рукой им выставлено время.
И я среди отпущенных минут
Во временнОм – пусть врЕменном – гареме.

Здесь каждая вольна не приходить,
Опаздывать, спешить, держать за руки,
Задерживать дыхание в груди,
Шагами отдаваясь в каждом звуке.

Здесь кто ни умер – снова наверху.
Сочится жизнь стеклянною теплицей.
И что ни миг – всё лица, лица, лица...
И все в труху.

Feb. 5th, 2012

из рукэтс))))) я плакала)))

Оригинал взят у zverushka_sos в из рукэтс))))) я плакала)))
http://ru-cats.livejournal.com/19218540.html
автор eilin_o_connor
Уважаемые рукэтовцы, я к вам за советом.

Есть кот. В коте десять килограммов.
Есть кровать. У кровати высокая мягкая спинка шириной 10-15 сантиметров.
И есть хозяева кота, которые спят на этой кровати.

Ночью кот запрыгивает на спинку кровати и ходит по ней. У кота ночной променад. Но поскольку кот в прошлой жизни был коровой и некоторые особенности перенес в нынешнюю инкарнацию, на четвертой-пятой ходке он теряет равновесие и шмякается вниз.
Если мне везет, кот падает рядом. Если не везет, на мою голову приземляются десять килограммов кота, причем почему-то всегда задницей.

Вопрос: как отучить кота от этой привычки?

Были перепробованы:
- липкие ленты, разложенные на спинке кровати. (В итоге полночи отдирали их от ополоумевшего кота, чуть без скальпа его не оставили).
- нелюбимый котом аромат иланг-иланга. (Кот наплевал на то, что аромат у него нелюбимый).
- мандариновая кожура в больших количествах (Кот брезгливо посшибал шкурки мне на голову, в процессе упал за ними сам).

Что еще можно сделать? С брызгалкой под подушкой я уже спала. Кот удирает, затем возвращается.

Фото кота для осознания масштабов проблемы
прилагается.

Read more...Collapse )


Feb. 1st, 2012

Маршрутка №417. Про солідарність

Сьогодні вранці мені двічі пощастило. Перший раз – добігти при -20°С до маршрутки живою, другий – передати за проїзд через САМОГО інспектора ДАІ! Не знаю, яким робом його занесло до маршрутки, але це була ще та розвага. Коли я тицьнула йому в долоню двап’ятдесят і кивнула у бік водія (ні, я вихована дівчинка і знаю чарівні слова, але поки бігла до зупинки, свіже зимове повітря стисло мої легені до розміру мишачих), інспектор на хвилину випав до астралу.

Тут я спробую навести кілька версій. Можливо, інспектор не знав, що жовті мікроавтобуси перевозять людей за гроші. За іншою версією, він перебував у культурному шоці від моєї нахабності – як це можна так безпардонно поводитися з САМИМИ інспекторами ДАІ. Є ще припущення, що він – мій найбільший прихильник і йому просто перехопило дух від зустрічі з кумиром. Ну, і останній варіант – інспектор ніколи не бачив такої маленького хабаря. До речы, тільки перед Святошино до мене дійшло, які почуття роздирали водієву душу: з одного боку, страшно – бо ж інспектор, а з іншого боку – безмежна влада водія маршрутки.

Але то все приказка, а казка починається зараз. Вже давно я збиралася розповісти вам, мої любі друзі, про пасажирську солідарність. І нарешті зібралася з думками.

Пасажирська солідарність починається тоді, коли закінчується людська ворожість. До прикладу, їдуть люди у маршрутці і не люблять одне одного. Ну, що зробиш, така дійсність. Їдуть, не люблять, скоса одне одного роздивляються. І тут – раз, водій не зорієнтувався в просторі і різко натиснув на гальма. Стоячі пасажири синхронно падають у бік руху маршрутки, сидячі одночасно б’ються лобами об передні сидіння. Ось тут і виникає вона – пасажирська солідарність. Спочатку несмілива у своїх закликах, далі вона набуває сили і вже не стримує свого могутнього потоку: "Совістінемає!", "Недроважвезеш!", "Отопонаприжжализселавсякіілізутьувадітєлі".

Або ще. Є такі люди, які не приховують своєї комунікабельності від оточуючих. І це прекрасно. Вони залазять до маршрутки (саме залазять, бо лівою рукою тримають сумку, пакет із курячим філе, половиною українського і половиною батону, трьома кілограмами картоплі і двома - польських яблук, а правою – теліхвона. У такому стані до маршрутки можна тільки залізти. От вони залазять і голосно комунікують із Любою чи Вірою: "Альо! Вєра! Вєра, це я! Вєра, ти знаєш, що Манька беременна? Манька! Та, що греблею хату купила. Ага. А в мене вчора таке давлєніє високе було, таке високе! Я вже і каптапрес пила, і карвалдін, і половинку того, забулася чого. Страшне. Мужчина, не лягайте на мене, бачете, мені ничим держацця, єлі стою! Вєра, чуєш, я хотіла тебе спитать рецепта тої ковбаси, що в тебе на Різдво їла. Ну така добра... Мужчина, я зараз на вас як ляжу, так забудете, де виходить нада! Вєра..."
І в таких випадках теж можлива пасажирська солідарність. Не завжди, але у більшості випадків.

А найбільша пасажирська солідарність виникає тоді, коли водій трапляється тугий на праве вухо і через одну проїжджає зупинки. Тоді солідарність з’являється миттєво. "Вадітєль! ВАДІТЄЛЬ!!! ... ... я Вас три зупинки тому просила зупинить". Зазвичай після такого пасажири хором оголошують наступну зупинку. Бо не дай Бог...

Dec. 20th, 2011

Литературный вечер "Дети Декабря"

Разве может быть что-то лучше, чем сидеть зимним вечером (а в декабре три часа, считай, глупая ночь) в каминном зале и слушать стихи? Конечно, есть, но не в этом дело.

Александра Шалина, Андрей Грязов, Ксения Узлова, Мария Китаева, Оксана Боровец - вот эти люди, которые не только все вместе родились в декабре, так еще и пишут стихи (правда, по отдельности). Мало того! 24 декабря они прочтут свои стихи для Вас! А Леся Рой будет играть самую настоящую музыку.

Здравствуй, я так давно не был рядом с тобой,
Но то, что держит вместе детей декабря,
Заставляет меня прощаться с тем, что я знаю,
И мне никогда не уйти, до тех пор, пока...
Но если ты хочешь слушать, то я хочу петь для тебя,
И если ты хочешь пить, я стану водой для тебя.
© БГ

Место: Союз писателей Украины, Каминный зал, Банковая ул., 2. Начало в 15:00. Вход свободный.

Событие Вконтакте: http://vkontakte.ru/deti_dekabrya

Dec. 6th, 2011

фестиваль русской литературы в украине

Вчера приехала с фестиваля русской литературы в Украине. Что сказать - Пуща-Водица, конечно, прекрасна. Тишина, чистый воздух, озера, утки, листья. Если бы еще о стихах не говорили)))
О чем хотелось бы сказать - большое спасибо Фонду Филатова и лично Сергею Александровичу за благое дело - собирать людей вместе. Как бы там ни было, именно таким образом знакомишься с чудесными людьми. Поэтому спасибо фестивалю за Владу Ильинскую и Таю Найденко, Сашу Чернова и других будущих авторов "Каштанового Дома".
Организация фестиваля - дело хлопотное. Поэтому Беседины - Наташа и Платон (он же Максим) - молодцы, выдержали три дня общения с безумными поэтами. За прозаиков не ручаюсь, близко к ним не подходила, посему ничего плохого сказать не могу.
О мастерах. Мастер-классы проводили: Андрей Дмитриев, Юрий Ковальский (проза), Ольга Ермолаева, Владимир Каденко (поэзия). О прозе, опять же, ничего не знаю, а о поэтическом семинаре скажу пару слов.
Стихи каждого из участников разбирали следующим образом - Ольга Юрьевна просила прочесть участника два-три стихотворения, после чего всех присутствующих просили высказать свое мнение. Лучше всего высказывал мнение Иван Иванович Волосюк (так к нему обращалась Ольга Юрьевна, посему и я не буду фамильярничать), чья конструктивная и фундаментальная критика посеяла лично в мою душу сомнение насчет собственных возможностей стихосложения. После замечаний участников мастер-класса итог подводили Ольга Юрьевна и Владимир Михайлович. Их рецензии звучали мягко, ненавязчиво, исключительно в виде пожеланий (как то: "заведите себе лучше собаку, любовника или интернет" и т.д.). А если говорить серьезно, то несомненная польза от подобных занятий есть. Как сказала Анна Лукашева: "До фестиваля я считала себя донецкой звездой". Кстати, вот одно из стихотворений Анны (очень хочу опубликовать ее подборку в альманахе):
В небе звезды, хлебными крошками.
И луны каравай надкушен.
Еду в санках гостем непрошенным
Я сегодня к крестной на ужин.
Еду - Таинства Светлого вестником.
(Папа медленно тянет санки.)
И везу по сугробам весело
Я кутью в поллитровой банке.
По результатам мастер-классов к публикации в журнале "Знамя" были рекомендованы Иван Волосюк и Максим Щербаков. Кроме того, будет выпущен коллективный сборник, куда войдут произведения всех участников поэтического семинара.
К сожалению, незамеченными остались Мария Луценко, Елена Шелкова, Владислава Ильинская, чьи стихи, по моему скромному мнению, достойны самых высоких оценок. Однако, не мне решать. Мне - благодарить судьбу за шанс оказаться на три дня в тихой, уютной Пуще Водице и завести новых замечательных друзей.

Nov. 10th, 2011

Мы поедем, мы помчимся

Елена Шелкова и Оксана Боровец в Гранд Плазе
Клуб "Культурная среда", располагающийся в ТРЦ "Гранд-Плаза" (2-й этаж, кафе "Френдс-тайм"), продолжает знакомить жителей Днепропетровска и гостей города с наиболее интересными писателями, поэтами, музыкантами Украины и России.



23 ноября в 19-00
Киевлянки Елена Шелкова и Оксана Боровец презентуют литературный альманах «Каштановый Дом».
На этом хорошая часть вечера закончится и поэтессы почитают всем желающим (и нежелающим тоже) свои стихотворения.

Оксана Боровец – автор весьма тоскливых стихов, что заметно уже по фотографии. Литературный редактор альманаха «Каштановый Дом», организатор одноименного международного фестиваля.
Елена Шелкова – родилась в 1986 году, с чего и начались все её беды. Последнее десятилетие жизни наблюдается острое обострение хронической грусти, что видно из её весёлых стихов.
Приходите – не пожалеете, а пожалеете – не подавайте вида, поэты очень ранимые люди.



О фестивале:
Международный фестиваль «Каштановый Дом» проводится в Киеве с 2005 года.
Традиционно он включает в себя выступление мастеров современной поэзии, а также молодых поэтов, участников конкурса памяти Леонида Киселева.
В рамках фестиваля проходит подведение итогов Премии имени Арсения и Андрея Тарковских в области поэзии и кинематографа.
К фестивалю ежегодно выходит литературный альманах «Каштановый дом», который включает в себя стихи признанных известных поэтов и молодых авторов, участников конкурса памяти Леонида Киселева.
Обо всем этом можно прочесть на сайте фестиваля www.logorifma.com.


Вход свободный
Организатор: Александр Мухарев
Встреча «Вконтакте»: http://vkontakte.ru/event31986783

Aug. 18th, 2011

* * *

Это дерево будд – у него золотая кора, 
У него корневище, а выше и вещи похлеще,
У подножья зарыта по грудь рукоять топора.
А на дереве – жолюди – гроздья мужчин или женщин.

Это дерево будд, а под ним, прислонившись, злодей
Пишет добрую сказку про трех поросенков и волка.
А под деревом россыпь опавших за ночь жолюдей,
Чьи блестящие лица глядят из травы одиноко.

Их зарыть бы, а за зиму, глянь, и проклюнется лист.
И поднимется кто-то, повыше на голову прочих.
Но под деревом будд отчего-то и грунт каменист,
И глядят сквозь листву поросячьи голодные очи.

Aug. 17th, 2011

Водії маршрутки. Спроба класифікації

Сьогодні така погода, що хочеться або чаю, або повіситися. Мряка, вітер і всі інші приємні бонуси нічної зливи. Але якщо Ви, мої любі друзі, думаєте, що лише нам з Вами погано - це не так.  Хоча напевне сказати не можна, але погано всім. В тому числі, і водіям маршруток.
Здавалося, що може бути приємнішим за сидіння у теплій маршрутці та споглядання мокрої дороги, мокрих машин та мокрих пасажирів. Але сьогоднішній водій, певно має меланхолічну натуру, бо хто ще б зміг так прекрасно передати свої відчуття близької осені.
По-перше, він нічого не чув. Точніше, чув, коли розлючені мокрі пасажири підбігали до самого сидіння водія і кричали: "Ви що, глухий?". Водій казав: "Так" і слухняно відчиняв двері за дві зупинки далі після потрібної   розлюченим мокрим пасажирам.
По-друге, він нічого не бачив. Точніше, бачив, коли інші учасники дорожнього руху наближалися аж надто близько до лобового скла. Тоді водій застосовував екстрені заходи у вигляді раптового гальмування, від чого розлючені мокрі пасажири сипалися на підлогу і ще більше лютилися. Ех, важко жити на світі романтичним особам - ніхто їх не розуміє...
Але це ще не все. 
Водій забував зачиняти двері маршрутки. Постійно. І якщо у липневу спеку такий хід можна було виправдати лише співчуттям до розлючених мокрих пасажирів, то сьогодні це виглядало абсолютним знущанням. Уявіть - сидите Ви уся така гарна на другому, припустимо, сидінні, якраз навпроти дверей, і всю дорогу над Вашою зачіскою та старанним макіяжем працює вітер з дощем. Я б теж кричала, як та жінка. 
Кульмінацією поїздки стала мить, коли бідолашна жінка захотіла вийти на Нивках. По-перше, водій не почув її прохання. Жіночка поправила гніздо на голові  зачіску і рішуче пішла до водія. Але тут на шляху маршрутки з’явилася якась перешкода і до водія повернувся зір. І водій застосував екстрені заходи. Одним словом, коли та бідолашна жіночка підвелася і таки вийшла з поля битви, мій словарний запас поповнився кількома десятками слів. А маршрутка поїхала далі. З відкритими дверима...

Aug. 11th, 2011

и на нашей улице перевернулся грузовик с карамельками

дождалась Оксана пародии. и не одной, а сразу двух!)

Пародия номер раз:

То был июль. А нынче – август.
И перелетные цветы
Приносят нам, скорее, радость,
Чем ощущенье пустоты.

Еще не срок возиться с сеном, –
У трав не высохли глаза.
И полдень чуточку рассеян,
Отводит тень на час назад.

Чабрец, полынь, шафран и мята.
Вздыхает лето за плечом,
Как будто в чем-то виновато,
Но знать бы, в чем,
но знать бы – в чем…

                            Оксана Боровец


То был июль. А нынче – август.
За ним сентябрь, октябрь, ноябрь…
Какая это всё же радость
Листать бумажный календарь!

Писать стихи – не биться в стену,
Всё просто, словно дважды два:
Возьмите леса, поля, сена,
Словарь откройте – там слова:

ЧАБРЕЦ, ПОЛЫНЬ, ШАФРАН и САЛО
ЖАРА, ТРАВА, ТРАМВАЙ, ХАРЧО…

Как будто что-то написала.
Но знать бы, что, но знать бы – что…

                                     Лена Шелкова

И пародия номер два:

Можно, я Вам почитаю стихи,
Только пять строчек, минутки четыре?
Пусть не родится из них новый хит,
Пусть их не вспомнит никто в этом мире.

Можно, я Вам почитаю чуть-чуть,
Выпущу душу из запертой клетки?
Да, моя жизнь не банановый путь,
Я не умею быть сладкой конфеткой.

Да, я пишу, когда заперта дверь,
Темная ночь и нечистая сила.
Можно, я Вам почитаю теперь,
Больше бы я ни о чем не просила.
                                           
                                             Оксана Боровец

Литературная пародия

Можно, я Вам почитаю стихи?
«Я коротенько, минуток на сорок».
Пусть не родится из них новый хит,
Не вызывайте же «Скорой» так скоро!

Можно, я Вам почитаю чуть-чуть,
Я не умею быть сладкой конфеткой.
Вот и читаю какую-то муть…
Не выпуская три дня Вас из клетки.

Да, я пишу, когда заперта дверь,
Тёмная ночь, обречённость и лужи…
Доктор, я Вам почитаю теперь.
Не шевелитесь, а то будет хуже.

                                     Лена Шелкова

Jul. 20th, 2011

for fun

 

Jul. 19th, 2011

Катя

Даша

Jul. 18th, 2011

про сни

наснилося, що підкинули в переносці чотирьох котів: одне кошеня і три дорослих орика.
божечки, яка ж я щаслива уві сні була))))
для тих, хто не в темі, орики - це оце

Jul. 16th, 2011

Кільканадцять аж ніяк не кращих, але улюблених фільмів за версією Оксани Боровець

Перелік складено поза усякою логікою структурування та без претензій на істину. Просто фільми,які я переглядаю ще і ще. Кінознавців, кіноманів та інших високодуховних осіб прохання залишити сторінку.
Атож.

1. Намбер уан. Секс і місто. Сім сезонів і два повнометражних фільми. Можете закривати сторінку і видаляти з друзів, але так – Секс і місто. Історія чотирьох жінок Нью-Йорку. Дійсно смішні жарти. Фільм для жінок. Чоловіки, просто змиріться))

2. Мабуть, боги зійшли з глузду. Добра і смішна історія про маленького бушмена. Однаково цікава як перша, так і друга серія фільму.

3.Той самий Мюнхгаузен. Історія, яка не могла бути знята так, як зняли її у нас. Неперевершений Янковський – той самий Мюнхгаузен: наївний, романтичний,іронічний. Одним словом, справжній.

4. Андрій Рубльов. З усіх фільмівТарковського цей – найближчий. Хай затягнутий чи ще який – для мене це жива оповідь.

5. Ідіот (як 1958 із Яковлевим, так і 2003 з Мироновим). Історія про юродивого. Про кожного з нас.

6. Покровські ворота. Ну це просто пісня. Фільм, який можна цитувати і цитувати. Дуже атмосферний.

7. Гараж. Не можу пояснити. Просто ще один фільм Рязанова, який мені подобається. Туди ж і

8. Бережись автомобіля з неперевершеним Смоктуновським. Власне, це єдиний фільм зі Смоктуновським, який я бачила. Сором мені і ай-яй-яй))

9. Раз вже зачепили радянські фільми, то прекрасні Москва сльозам не вірить,

10. Любов і голуби

11. та Службовий роман.

12. Як не банально, але Амелі. Музика з цього фільму живе у моїх плейлистах страшно сказати скільки років.

13. В бій ідуть одні старі. Тут і пояснювати нічого. Ще не було такого, щоб я без сліз дивилася цей фільм.

14. Брат. З тих же причин, що й «Ідіот».

15. Фільми Вадима Перельмана Дім із піску і туману та

16. Все життя перед її очима. Фільми, які затягують тебе відразу, без передмов та очікування «ось-ось, вже скоро буде цікаво». Дуже раджу до перегляду.

17. Щоденник Бріджит Джонс. Цей фільм я завжди дивлюся на Новий Рік. Не питайте, чому.

18. Фільми з Джонні Деппом. Ні, це нечесно. Мені не стільки фільми подобаються, скільки сам Джонні. Добре, тоді Три кроки у маренні (Три шага в бреду). Три новели за Эдгаром По. Подивіться. Ален Делон, Бриджит Бардо, Джейн Фонда - молоді та прекрасні.Тільки третю, яку зняв Фелліні - не дивіться. Дуже страшно.

19. Ще згадала. Васабі. Такий там Жан Рено чарівний)))


Далі буде…

Jul. 13th, 2011

із маршрутного життя

сьогодні вранці зі мною в маршрутці їхала дівчина. їхала і наводила макіяж. ну, знаєте, пудра там, помада, туш для вій. я сиділа позаду неї і не могла бачити результати її праці, однак співчувала з усіх своїх ранкових сил. ви б теж співчували, якби їхали у маршрутці №417.
але цікавим було не це.
волосся дівчини, скручене на потилиці м’яким вузликом, тримав зелений олівець Koh-i-Noor твердістю НВ.

Jul. 12th, 2011

Если б я была мужчиной

Не подумайте ничего плохого, это всего лишь строчка из стихотворения Лены Шелковой. Лена чудесна и прекрасна. Она знает столько всего интересного, что я рядом с ней постоянно думаю, какая я балда.
Собственно, вот Лена



открою секрет - на самом деле, Лена не читала этот стих, она рассказывала мне, как Маяковский сбрил свою шевелюру, а Чуковский взял и написал об этом вот в этой книгеCollapse )Read more...Collapse )
 

Previous 30